Первым в топике отметился Игорь Сиверянин. *********** Мы познакомились с ней в опере,- в то время, Когда Филина пела полонез. И я с тех пор - в очарованья дреме, С тех пор она - в рядах моих принцесс.
Став одалиской в грезовом гареме, Она едва ли знает мой пароль...
А я седлаю Память: ногу в стремя,- И еду к ней, непознанный король.
Влюблен ли я, дрожит в руке перо ль, Мне все равно; но вспоминать мне сладко Ту девушку и данную мне роль.
Ее руки душистая перчатка И до сих пор устам моим верна... Но встречу вновь посеять-нет зерна!
Эт очевидно : автор о чувствах в осеннюю пору, его посетивших, писал. Мой любимый Серебрянный век.
Diaten, - респект и Уважуха!!!!! Мне твои творения очень понравились, тока вот зашла почитала, не успела отметиться. вот моё: ********* и без ответа осталась осень и не было слов, дарованных зиме и просится снова настойчиво в гости холодная грусть в придорожной росе. из тех милых слов, что тактично ты бросил ложь проступала как нефть на воде может, забуду, а может и вовсе не стоило дверь отворять и тебе?
зы: плеваться не обязательно, я по прозе выступаю=)))
Добавлено (04.09.2010, 00:06) --------------------------------------------- Дождь ноября kalvados
Осенняя листва Шепчет дождем о стуже Грядущей зимы...
дата размещения: Aug 27, 2010 раздел: ветка сакуры
зы:отрыто на сайте, посвященному хокку.
Добавлено (04.09.2010, 00:16) --------------------------------------------- Продолжаю... Осип Мандельштам, по-ходу, про осеннюю пору: Воздух пасмурный влажен и гулок, Хорошо и нестрашно в лесу. Лёгкий крест одиноких прогулок Я покорно опять понесу.
И опять к равнодушной отчизне Дикой уткой взовьётся упрёк, Я участвую в сумрачной жизни И невинен, что я одинок!
Выстрел грянул. Над озером сонным Крылья уток теперь тяжелы. И двойным бытиём отражённым Одурманены сосен стволы.
Небо тусклое с отсветом странным - Мировая туманная боль, - О позволь мне быть также туманным И тебя не любить мне позволь.
ANiMas9I, апаю темку и жду твоих произведений !! Это ты оторвал мне тормоза и теперь должен взять управление на себя.. Отвези меня в рай. (с) Paradise kiss
Роза Полякова. У мальовничому краї на Миргородщині, розташувалося село Велика Обухівка. Знане воно славетним ім’ям драматурга та політичного діяча Василя Капніста, а також, славними козацькими традиціями. Страшна звістка про початок війни та загарбницькі дії фашистів обернулася праведним гнівом в серцях українців. Місцеві жителі відважно стали до оборони рідної землі. Партизанські загони тут діяли з початку війни, і до листопада 1941 року в цій місцевості господарювала Радянська влада. Село було партизанським. На перший погляд, хата колгоспниці Є. Овчаренко нічим не відрізнялася від хазяйств інших селян. Хата тай хата, господиня моторна - все порається по хазяйству. Та лише очі господині , сумні та бентежні , свідчили про лихо. Не було їй спокою. Та де ж його узяти ! В хатині Овчаренко розташовувався штаб партизанського загону. Та не тільки господарка допомагала бійцям , селяни також піклувались про людей, хто як міг. Німці побоювалися тієї місцевості, партизани чатували на них по лісних дорогах, відважно планували та виконували диверсії, поширювали серед селян листівки. „Гітлерівські собаки не тільки грабують населення, а й знущаються з трудящих... Хай вони запам’ятають, що пощади ворогові не буде!” – як згадка про сміливців, вціліла така листівочка, писана на пожовклому папері. Не раз їх клеїв партизан Петро Голян по селу. Війна змусила чоловіків йти на фронт, лишивши рідних. Діти-підліки господарювали разом з матерями , та думки їх були далекі від забав. Ненависть до ворогів володіла їхніми серцями, а голови їх полонилися думками про помсту загарбникам. Так сталося і з нею. Гарне їм’я для дочки вибрала мама – Роза ! Думала тоді, що дитина буде щасливою. Та прийшла війна : батько пішов на воювати, мами не стало... Обпечене жалем дівоче серце прагнуло помсти. Подалася до партизанів. Довго не вагалася, бо знала, що лиш там вона зможе бути корисною своєму народові, помститися гітлерівцям. Роза Полякова була не по роках смілива - не боялася вона ходити у захоплені фашистами села, перевдягнувшись жебрачкою. Мале дівча не визивало підозри у патрулів, а їй того і треба, можна було більш-менш спокійно все роздивитися, зібрати необхідні розвіддані. Були у дівчини й більш ризиковані завдання : на рівних вона робила диверсійні „вилазки”, допомагала бранцям тікати з полону. Кровожерливі фашисти лютували. Їх ціллю було знищення слов’янського народу, загарбання нашої Батьківщини. 12 листопада 1941 року до Великої Обухівки підійшов каральний загін. Але партизани зустріли його кулеметним вогнем. Була там і Роза. Зі зброєю в руках боронила рідну землю і вона. Бійці партизанського загону імені Будьонного під командуванням І.Й. Копьонкіна тоді мужньо відстояли село. Фашисти понесли значні втрати. Та радіти було зарано. Гітлерівці відступили до села Савинці де було їх підкріплення. І знову наступ. Та сили були нерівні. Партизанам довелося відходити до лісу. Не всі партизани та жителі села встигли піти. Фашистські нелюди вбивали всіх на своєму шляху, палили будівлі, розстрілювали та спалювали людей живцем – це бачила Роза. Її схопили карателі. Дівча лише і встигла останній раз глянути на сине небо, таке синє, як і її очі. Та вже небо її Батьківщини затягувало чорним димом – горіло село... Розу катували, випитуючи про партизанів, та дівчина мужньо мовчала...Не судилося їй побачити ще раз схід сонця... знівечене тіло партизанки кати кинули до колодязя. „...За допомогу партизанам, - цинічно повідомлялося в наказі, - село Обухівка спалене, а населення – розстріляне...” Кружляли ворони, село палало... Поміж вогню, немов жива... стогнала, кровоточила, здригалась, страшна обухівська земля... Пекельними тортурами пройшли фашисти по українській землі, лишивши по собі братські могили та попелища... Зараз, височать над ними суворі обеліски, як згадка для нащадків про страшні сторінки нашої історії.
Добавлено (15.09.2010, 21:38) --------------------------------------------- В полях сухие стебли кукурузы...
Иван Бунин
В полях сухие стебли кукурузы, Следы колес и блеклая ботва. В холодном море — бледные медузы И красная подводная трава.
Поля и осень. Море и нагие Обрывы скал. Вот ночь, и мы идем На темный берег. В море — летаргия Во всем великом таинстве своем.
«Ты видишь воду?» — «Вижу только ртутный Туманный блеск...» Ни неба, ни земли. Лишь звездный блеск висит под нами — в мутной Бездонно-фосфорической пыли.
Добавлено (15.09.2010, 21:40) --------------------------------------------- Это из мужского
Франческо Петрарка. "На жизнь Доны Лауры" ( нравится многое, почти все, но выбрала вот это:)
XLI
Когда из рощи Дафна прочь уйдет - Горнило вспыхнет в кузнице Вулкана: За тяжкий труд кузнец берется рьяно И стрелы для Юпитера кует.
Бушует снег, и намерзает лед, Померк июль под натиском бурана, - Спустился Феб за пелену тумана И вдалеке свою подругу ждет.
Злокозненные звезды Ориона В открытом море губят корабли. Сатурн и Марс ярятся распаленно.
Трубит Эол во всех концах земли, Нептун встревожен, мечется Юнона - Когда Она скрывается вдали.
XLII
Но стоит улыбнуться ей, нежданно Явив пред нами тысячи красот, - В глубинах Монджибелло труд замрет Хромого Сицилийца-великана.
Юпитер стрелы кузнеца Вулкана В колчан миролюбиво уберет; Восходит Феб на ясный небосвод, И с ним Юнона вновь благоуханна.
Цветы и травы землю облекли, Зефир к востоку реет неуклонно, И кормчим покоряются рули, -
Уходят злые тучи с небосклона, Узнав Ее прекрасный лик вдали, Той, по которой слезы лью бессонно.
Добавлено (15.09.2010, 22:53) --------------------------------------------- Япония. ( НЯ!!!!!!!!!!!!!! http://lib.ru/JAPAN/ ) Прожилки на листьях /// Дзюн Таками. Избранная лирика. /// из книги "Школа деревьев"
Я рисовал с натуры листья деревьев и был поражен красотой прожилок. Мне хотелось срисовать их красоту.
Я потратил много труда, и все же листья в прожилках, скопированных так дотошно, выглядели безобразно.
Мне было десять лет в ту пору, а кажется, это было совсем недавно... С того дня прошло тридцать с лишним лет!
И вот через тридцать с лишним лет я опять поражен красотой прожилок на листьях, поражен быстротою и краткостью прожитых мною тридцати с лишним лет!
Изумленно разглядывая прожилки на листьях, я невольно вспоминаю во всех деталях безобразие прожитых мною тридцати с лишнем лет, так похожих на тот безобразный детский рисунок.
хисаката-но С небес _извечных_, ни на миг не прекращаясь, ама ма мо окадзу Дождь все идет... кумо гакури Скрываясь в облаках наки дзо кжу нару И громко плача, гуси улетают васада кари ганэ С полей, где ранний рис растет.
Добавлено (15.09.2010, 23:00) --------------------------------------------- 天一中止決して永遠から、 雨はまだ来ていた... 雲に隠れ そして大声で、叫んでは、雁行 早期米は成長分野では。 ( Читати фонетично) погуглила : Ten ichi chūshi kesshite eien kara, Ame wa mada kite ita... Kumo ni komore Soshite ōgoe de, sakende wa, gankō Sōki-mai wa seichō bun'ya de wa.
Красиво 
Это дата написания? 1909? Если да.... То сколько ж тебе лет? 
Эт очевидно : автор о чувствах в осеннюю пору, его посетивших, писал. Мой любимый Серебрянный век. 
мммм....... дачу вспоминаю..... 
